Письменницьке ремесло переважно складається з наполегливої праці. Талант – це алмаз, а його ограновуванням виступає щоденна робота. Тому не кожен, у кого в голові дозріває ідея, стає письменником. Далеко не у всіх охочих вистачає терпіння. Але ось у Бориса Лавреньова вистачило сил та завзяття. Народившись у Херсоні він зміг створити твори, які стали відомі на всю країну. Нехай і з відтінком радянської пропаганди. Більше на сайті khersonski.
З учительської сім’ї
Народився майбутній прозаїк та драматург у 1891 році. Його батько був вчителем – словесником (філологом). Він і прищепив синові любов до літератури, до слова. Навчався в Херсонській чоловічій гімназії. Це стало гарною основою до майбутньої кар’єри.
Незважаючи на симпатію до книг і письменства, що досить рано зародилась, Лавреньов, чиє справжнє прізвище Сергєєв, в якості майбутньої Альма-матер вибрав Московський університет і юридичний факультет при ньому.
Після закінчення університету Лавреньов приєднався до поетичної групи «Мезонін поезії». У цей час він став публікувати свої перші вірші. Перші нариси пера були зосереджені на поезії. Прозові твори він почав видавати з 1924 року. Це було пов’язано з перервою в зв’язку з Першою світовою війною. Лавреньов воював у 6-му Кавказькому мортирному дивізіоні, а потім брав участь у Громадянській війні.
Після закінчення війни Лавреньов перебрався до Ленінграда. Як тільки з’явилася можливість він продовжив писати й публікуватися. Швидко знайшов собі однодумців. «Співдружність» – це творче об’єднання ленінградських письменників. Спілкування з такими ж талановитими авторами допомогло Лавреньову випустив роман «Великі пожежі».
Для багатьох авторів пошук джерел натхнення є складним процесом. Для першої п’єси Лавреньова («Дим») натхненням слугував досвід військової служби в Туркменістані. П’єса відразу набула популярності серед колег, і її поставили на сцені Ленінградського Великого драматичного театру. Тема війни та героїзму стала основним лейтмотивом для творів Лавреньова. Він у компанії Треньова та Іванова стали творцями жанру радянської героїко-революційної драми. За часів Другої світової війни він був воєнним кореспондентом ВМФ. Побачене слугувало йому новою порцією натхнення. Під час війни він написав «Пісню про чорноморців», яка була присвячена захисникам Севастополя, а також дві збірки з оповіданнями.
Головна ідеологія
Лавреньов стовідсотково був людиною Радянського Союзу. Ідеологія, яку просував уряд знайшла відгук у його серці та свідомості. І вона настільки укоренилася в його голові, що згодом твори Лавреньова почали сприймати як рупор пропаганди. Драма «За тих, хто в морі!» у 1946 році отримала Сталінську премію. Усього за кілька років його твір зарахували до низки творів з «теорією безконфліктності». Нерідко роботи Лавреньова виставляли життя в ідеальному світлі. Протиставні сторони були лише позитивними.
Політична драма «Голос Америки» стала рупором пропаганди. На той час у розпалі була Холодна війна. Влада боялася, що радянські громадяни стануть шпигунами й всіляко намагалися очорнити захід.
Лавреньов не боявся просувати ідеологічні ідеї в своїх творах. Але на цьому не зупинявся. З метою підтримки влади він не соромився публічно засуджувати дії своїх колег по літературному цеху.
Назвати Лавреньова підлабузником не можна. Радянська пропаганда була однією з найпотужніших у світі. Хоч і мала під собою непогану основу у вигляді комфортного та безнапасного життя, в основному середнього та робітничого класу. Часто саме інтелігенція та діячі культури (письменники, артисти) страждали від пропаганди та дій влади.
Помер письменник у 1959 році в Москві.